він уже зовсім привик був за цей рік, але цим разом, очевидно, діялося щось незвичайне. Великого крику не було, зате чути було короткі, сильним голосом видавані накази; не бігали товпами й без цілі, але щохвилини пробігали то члени міської ради, то поліціянти, гвардійці, члени Ради народної до зали засідань міської управи і верталися назад. Нараз наступила повна, мертва тиша, немов перед бурею. Тиша ця пригнобила його; був один в бухгалтерії, бо жоден з його колег не з'явився сьогодні на роботу. Калинович випустив перо з руки і підвів голову. Йому видалося, що знаходиться в кам'янім, замурованім гробі, і він почув нараз, як мороз переходить йому поза плечима.
«Що ж це може бути?» — подумав Калинович і, вставши звільна з свого крісла, пішов до дверей, щоб від гвардійців, що перебігали сіньми, довідатися, що там чувати на світі. Нараз забренчали вікна, задрижали грубі стіни будинку, і могутній гук гарматного вистрілу потряс повітря. Кулі застукотіли об брук і стіни ратуші.
— Боже, а це що? — скрикнув бідний канцелярист і, не оглядаючись, без шапки, калош і пальта вибіг з канцелярії, якої вже ніколи в житті не мав побачити. В коридорі було пусто, гамір людських голосів і стукіт кроків долітав до нього здалека, здається, десь із першого поверху. Він стояв хвилину коло дверей і слухав, нараз підскочив, немов укушений: другий вистріл залунав над містом. Як сполошений кінь, закусивши вудила, так Калинович, наляканий, з прудко б'ючим серцем, біг здовж коридору до брами. З розривів гарматних куль тут поблизу, по брязкоту розбиваних шибок чув, що гарматні кулі скеровані на ратушу, і його пройняла смертельна тривога. Біг без пам'яті, наосліп, доки не наткнувся на збиту купою масу міщан, жидів і гвардійців, що залягали браму ратуші.
— Не вільно виходити! — крикнув до нього один з гвардійців.
— О пробі, а що ж там таке? — зітхнув ще більше переляканий Калинович.
— Хіба не чуєте? Місто бомбардують!
— Місто бомбардують? Як то, за що бомбардують? — питав здивований канцелярист. — Коли місто бомбардують, це значить, що й мене бомбардують. Адже стріляють кулями, правда?
