Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І наосліп, правда? Ну, і така куля мене першого може влучити.

Гомеричний сміх був відповіддю на ці жалібні висновки канцелярійного моля.

— Смійтесь, — сказав він, — але це все таки очевидний факт. Вийду на ринок, а тут бух, і вже по мені! І за що? Що я злого кому зробив?

Знову вибух сміху, цим разом в супроводі третього сильного гарматного залпу і нового граду вистрілів.

Калинович не був героєм. Не був навіть звичайним смільчаком. Він не бачив великої честі в тому, щоб бути в будинку, на який були звернені гарматні вистріли, а надто бути в ньому серед людей, в значній частині узброєних і, очевидно, більш схильних до бунтівничої боротьби, ніж до покірної урядницької лояльності. Не чув також у собі схильності до мучеництва за справу, якої не розумів і яка не обходила його. Думав, що було б найкраще, коли б був тепер вдома, в своїм тихім, відокремленім дімку на Голуб'ячій вулиці, під охороною цитаделі. Там, певно, нема бунту, отже й гарматні кулі не летять. Тому видобутися з ратуші було тепер його найбільшим бажанням, тим більшим, що вдодатку до тривоги перед бомбардуванням мучило його ще інше побоювання: ану ж довідаються, що він у такій важній хвилі знаходиться серед бунтівників, і позбавлять його посади! Про те, що там надворі літають кулі, що кожна з них може зробити кінець його життю й надіям, він тепер не думав. Щоб тільки на вільний, білий світ!

Але як видобутися звідсіль, коли всі виходи обсадила ця проклята гвардія народова? Мов Марко по пеклі, товкся бідний канцелярист по нескінченних, темних ратушевих коридорах, від брами до брами, виглядаючи, чи не можна де видобутися на волю.

— Прошу пустити мене, адже не бомбардують уже! — благав Калинович біля одних дверей.

— Не можна! Ще депутація не вернулась. В кожній хвилині можуть знов почати! — була відповідь.

Кленучи в душі всі революції на світі, Калинович майже машинально пішов до іншої брами. О радість! Брама була вільна! Мов камінь із пращі, вирвався Калинович з ратуші, щоб бігти додому. Та це було не так легко, як йому здавалося. Ринок залягли многотисячні галасливі й бурхливі товпи.