з примовинами, усталеними старим звичаєм. Свахи-пекарки беруться за руки і співають перед піччю:
А вже ж ми заробили:
Коровай посадили,
Соломою підгнітили
І задом, і передом, —
Дайте ж нам горівки з медом!
Весільний староста, що по всадженню короваю в піч, при якому він мав довшу промову, засів на своїм старостинськім місці за столом під образами і під шлюбними вінками, кричить на все горло:
— Дружбо-о-о!
— Ставлюся на розказ пана старости! — кричить і собі ж червоний від біганини, рослий і звинний та, як пава, вбраний парубок, що служить Костеві за дружбу і має сповняти всі накази старости.
— Дружбо-о-о! — кричить ще раз староста, немов не бачучи дружби, що стоїть перед столом із шапкою в руці. — Доходить мене чутка, що комусь кривда тутка. Свахи своє діло зробили, коровай нам всадили, соломою підгнітили задом і передом і хочуть горівки з медом. Ти хіба не чуєш? Чом сього діла не пильнуєш?
— Готов служити, пане старосто! — різким виголосом відповідає дружба, по-козацьки обертається на одній нозі впівокруг і щезає серед весільної юрби, щоб за хвилину явитися з писаною, плескатою фляшкою, повною червоного напою — розігрітої з медом горілки, і з срібною чаркою в другій. Він передає одну й другу в руки старості, мовлячи:
— Благословіть, пане старосто!
— Най Бог благословить! — відповідає староста, приймає до руки фляшку, до другої чарку, наливає повну і, пригубивши її, енергічним рухом виприскує всю решту догори на стелю, відки густий, червоний напиток, як краплі крові, капає на стіл і на скупчених біля нього гостей.
— Як сей солодкий напиток капає на нас із стелі, — говорить староста, — так нехай ласка Божа капає на сей дім, на його господарів і на ту молоду пару, що завтра має стати до шлюбу святого. Віват!
— Віват! — гуде окрик, аж хата трясеться і вікна дзеленькочуть. Староста тимчасом спокійно наливає другу чарку, випиває її і передає в руки свого сусіда. Іде частовання. Свахи, чекаючи своєї черги, співають:
