На сей заспів відповів згідними, притишеними голосами хор свашок:
Ой ізлинули три ангелоньки з неба,
Ой сіли, впали у Костенька на дворі,
А із дворонька у мальовані сіни,
А із сінечок у пахучі покої,
А у покоях на тисовії столи,
Взяли в ручечки барвінкові пучечки,
Позолотили зеленії листочки,
Позолотили та й нам благословили,
Аби ми з ними віночків довили.
А тут, мов рій бджілок, забриніли голоси дівчат, Галиних дружок:
Збірная днинонька субота,
Збирала Галюня подружки;
Засадила їх за столи,
Завдала вона їм роботу:
Зелений барвінок складати,
Шлюбнії віночки звивати.
«Співайте, подружки, не сидіть,
На мене ся, молоденьку, не дивіть,
Бо в мене туженька немала:
Від рідної неньки відстала».
Повіяло якимось дивним духом по хаті; навіть найстарші свахи втирали сльози, навіть запечені пекарки, що пріли біля печі, плакали та хлипали, як малі діти, а дівчата-співачки ватулювали хусточками заплакані очі.
Та ось сцена зміняється. Вінки доплетено, позолочено і повішено під образами, а свахи-пекарки несуть на руках діжу з короваєвим тістом і ставлять на столі. Як тиха річка бринить спів свашок:
Короваєве тісто
Їхало через місто,
Білим черевом грало,
Роди-народи скликало.
«Гей, роди, близькі й далекі,
Та й ви, сусіди близенькі,
Сходіться в нашу хату
Пишний коровай місити,
У Бога щастя просити».
І старосвітські обряди йдуть своєю чергою: коровай місять, ліплять, саджають, підгнічують у печі, все з піснями,
