Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

уважніше придивитися до дівчини, що все ще лежала нерухома, бліда, з обличчям, оббризканим кров'ю батька і, як здавалося Калиновичу, з невеличкою ранкою на чолі, з якої кров слезилася каплями. Була це дівчина літ, може, 18, але утлої будови і неособливої краси, з подовгуватим обличчям, високим, опуклим чолом, великими устами й трохи загостреним підборіддям. Конвульсійно стиснені кулаки були зложені на грудях, велика, чорна коса в два спліти обвинена була довкола голови, накритої грубою, чорною сукняною хусткою, що попід пахви зав'язана була вузлом на спині. Станик і спідничка з грубого перкалю, добре вже зношені, не мали нічого спільного з пануючою модою і, очевидно, були власного крою; на ногах, трохи завеликих для її дрібної постаті, мала шнуровані черевики, літні, так само добре вже зношені. Все на цій постаті свідчило про незвичайно скромний її спосіб життя, про незвичайно нужденні засоби, про щоденну безупинну працю, про не дуже добре живлення та ще гірші гігієнічні умови.

Якби Калинович у звичайнім часі зустрів таку постать на вулиці, не звернув би ніякої уваги на неї, як на тисячі подібних постатей, зустрічаних щоденно. Якби хтось сказав, що ця постать здатна в своїм житті до чогось іншого, крім шиття, прання й варіння, що в її душі можуть роїтись якісь вищі, ідеальні, ба навіть патріотичні мрії, — висміяв би таку людину, як хорого романтика, він, що, незважаючи на скінчену німецьку школу і на 45 літ життя, не знав ніякого іншого патріотизму, крім бюрової пунктуальності. А все ж це був незбитий, безсумнівний факт, що та сама мізерна, маленька особа без сліду боязні сиділа на барикаді під градом куль і що ті самі негарні, спрацьовані руки так само звично набивали штуци, як, може, сьогодні вранці ще звично замітали підлогу й варили снідання. Її голос, її слова, сказані на барикаді до батька, досі живо відзивалися в душі Калиновича, викликуючи якісь таємничі, солодкі відгомони в найтаємніших закутках цієї самітно в'янучої душі.

Якась дивна задума опанувала його. Він відвернувся від лежачої дівчини і почав вдивлятися в ясну шпару віконця, немовби бажав за допомогою цієї невеличкої ясної шпари дійти до повної свідомості свого становища, вияснити собі докладно всі пригоди нинішнього дня. Довкола панувала глибока тиша: ринок, що недавно ще кипів життям і тисячними