ким» дотепом, зареготався, аж у вухах залящіло, і знов підкрутив вус.
А тимчасом гамір межи громадою троха-потроха притихав. Потворилися громадки, в котрих живо говорено, та вже без крику. Тоті, що однако гадали, ставали разом, громадка з громадкою перестрілювалася словами, молодші навіть сипали жартами і дотинками, що збуджали голосний регіт. «Нащо нам далеко шукати за вітом, — ішла рація у одній громаді, — що нам Чапля так дуже завинив? Правда, чоловічок плохенький, податливий, ну, від порційки також хреста не положит та не відпекаєсі, — ба, та все ж бо якийсь ще людяний. І погуториш з ним, як з чоловіком, і всьо якось уже уладиш. А так виберем якого другого, — хто його знає, що за людина з нього вийде. Знаєте, громадський хліб бундюжит. Може, от ми го ту маєм за не знати якого чесного та доброго, а на війтівстві з нього вийде кат знає що! Ліпше вже лишімся при старім. Золотих гір не дістанем, та все ж бодай яко-тако піде!» У другій знов громадці старий Лялюк, сивий, як лунь, а ще кремезний і плечистий дід, розговорював про давні часи. «Гем-гем! Не так то було за моїх часів! Бувало, — гем-гем, — мандатор та атамани, нагайки та казня! А нині, — гем-гем, — що за нужда! Панщину скасували, робіт, люди, що хочете! Радітся сами своїм розумом!» І довго пендичив старий на той лад, люди слухали, повитріщавши очі, — аж коли дід звів на тото, що найліпше то, як стара голова молодими орудує, і що-ді на цілі Нагуєвичі нема понад нього старшого, і що сили ще досить у нього й на трьох таких молодиків, як ось тепер виводяться, і що на розумі Бог не скривдив стару голову, — то всі розреготалися, а котрийсь таки голосно крикнув: «Еге-ге, та бо вам ся, діду, забагає печеного леду! От волите де за комин запхатися та старі кости гріти, — не десь собов темлювати. Вже-сьте своє переграли, пора молодшим зачати!» І всі лишили старого сміючись. Лялюк озирнувся, махнув гнівно рукою, сплюнув: «Таке-то! Дурному й пам'ять дурна! До них говори, — гем-гем, — як до якихось розумних людей, а вно як скотина!» Сказавши тото, старий Лялюк ще раз плюнув і відійшов у другу сторону.
Но чи сяк, чи так, а признати треба, що більша часть громадок говорила живо і поважно про те, кому би через тоті три літа верховодити в громаді. Богато обзивалося за Чаплею,
