та другі кажуть: «Ех, досить навійтувався. То чоловік слабодушний, своєї баби замного слухає, нам не такого треба. От до ради, ну, то що інчого, най собі буде, але війта не такого треба». Тимчасом Чапля, Гутак і писар розійшлися в різні боки. То ту єден пристане до громадки, прислухається бесіді, а там і своє слівце докине, що-ді «не вибирайте того там, сей з жидом руку держит», то там другий утихомирить крик, полагодить сварню, заглаїть, а все натякає про такого війта, щоби умів добре лад у руках держати, щоби умів і розважити, і похрупостіти, як добрий отець у родині. Поволі-поволі тут і там все ставало голосніше: «Гутак! Гутак!», зачинали розговорювати про його життя і поведінку, — і щораз більше таких находилося, що його боронили і вихвалювали: «Дивіт, — кажуть, — яке в нього газдівство, які порядки дома! Ну, то вже правду старі люди кажуть, що хто у себе дома не вміє лад удержати, той го і в селі не утримає». А там десь другий розмахував руками та доказував, що-ді, «дивіт, у Гутака нема ні родини, ні нікого, всього двоє їх, жити є з-за чого, не полакомляться на громадське добро, — ще, де треба, то й свого наддадут!» Люди слухали, реготи і сміхи ставали щораз рідші. А Гутак собі ходить, мов і не знає, що про нього кругом казка йде. Йому ніби байдуже, хто буде війтом, а хто в раді, — коби лиш був гаразд у громаді. Лиш раз Гутак троха обрушився. Десь у одній громадці почулися голосніші, ба, крикливі бесіди. Гутак пішов у той бік своїм важним повільним кроком. Се п'ять чи шість чоловіків обступили Хохлачика а той говорив, щораз дужче ся розпалюючи: «Люди добрі! Най вас Бог боронить від того чоловіка! Що ви хочете? Аби вас на пузі держав, як німину на припоні? Ну, ну, виберіт си Гутака, він вас буде буками та канчуками, та штрофами вчити порядку! О, я го добре знаю! Як він мене збавив здоров'я за якісь колеса, а я ся богом вічним клену, що-м у тім чистий, як сонце праведне! Або Орина Задоріжна! Хіба не через нього вна і честь свою стратила, і вбили ї мало не на смерть ось на тім місци, — і ще їй той поганин у живі очи відпер тоту кріваву, сиротинську материзнину, — одну коровицю та й прут поля! Гей, люди, люди, дайте ви си покій з Гутаком. Нічого доброго він вам не вивійтує!» Хохлачик горячився, скакав і не бачив, як його люди уцитькували. Аж вкінці обернувся і побачив Гутака за своїми плечима. В одній хвилі прочув,
