Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/351

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вав. — Кутика нетиканого не лишит! І Христос ї знає, чого їй там потрібно, — ні, аби тицьнути та й тілько! Ой жінки, жінки, — кінчив звичайно сентенційно, — із чого то вас Бог уліпив таких непевних?»

Но тепер не було коли заніматися подібними «наблюденіями». Гутак зняв із себе гуню з доброго, лежайського сукна, — таки нову, сьогорічну, — зложив її і положив на столі, щоби, скоро по обіді, віднести до комори і положити в скриню. Розперезав із себе широкий на п'ять пальців ремінь із червоної, лакированої шкіри, украшений вишивками із жовтих, білих та зелених ремінчиків на горішнім краї, обтер його хустиною з пороху і положив поверх гуні. Се був увесь його недільний убір, і він відтак остався лиш в камізельці з гранатового сукна, з-під котрої спадала довга біла сорочка із тонкого полотна. Він підперезав її узьким ремінним поясом, котрого пряжки творили дві змії, скручені штучно в есики, і зраджували тим своє походження з Італії. Рукави і обшивка сорочки були вистебновані червоним шовком у дрібонечкі звіздочки. За тот час Гутачка стерла верхняк стола чистою стирочкою, накрила його обрусом і поклала на нім дві дерев'яні ложки. Відтак узяла із мисника кілька мисок і мисочок, обтерла і обдула їх, хоть і так були чисті, і почала наливати страви. Заким Гутак зміг обпорядитися з своїм убором, уже по конець стола бухала пахуча пара із мисок, а Гутачка, не задержуючися і хвильки, подибуляла на полицю за сільничкою, відтак відсунула верхняк стола, щоби дістати з ящика товчений перець і хліб, печений осібно для них обоїх, завинений у білій півчині. Коли все те стояло стрійно і порядно на столі, Гутачка ще не спочила. Заткала челюсті печі дерев'яною, півокружною затканницею, змела стиркою попіл із запічка, припрошуючи за той час чоловіка до їди. Той, хоть не потребував заохочення, бо жолудок віддавна уже гнівним воркотом допоминався свого, однако ж, по необ'яснимій привичці русина, ще хвильку й сам гутався по хаті, то се, то те прибираючи, неначе чекав дальших припрошувань.

— Та чому ж бо ти, Йване, не йдеш їсти? — сказала Гутачка. — Всьо вистине!

— А ти ж коли скінчиш своє попрятування? — запитав Іван, сідаючи за стіл і беручи ложку до руки. Гутачка також відіп'яла стирку і положила її у закутець, присунула собі