бравши таку саму відповідь, сів назад на своє місце й узявся до ліри. Вечірня пошта була полагоджена. Хлопці з подивом дивилися з-під свого коца на ту всю роботу. Їм здавалося, що дід з настанням ночі відмінився, що пітьма, напливаючи, влила в ту величезну постать нове життя. Його «рухи були певні й швидкі, голос чистий, дзвінкий і зовсім не такий могильний, яким говорив до них, а та жива комунікація його з арештантами в усіх кутах надала йому в їх очах чару якоїсь таємничої сили. В уяві снувались їм сцени з маминих оповідань про старих чарівників, що сиділи в глибокім лісі в кам'яній печері, і ті чарівники прибирали тепер зовсім виразні риси й форми Семка Тумана.
А дід сидів знову спокійно й непорушно на своїм тапчані. Спати він ані думав. Настроївши ліру, заграв ті самі, що й перед тим, сумовиті акорди і кінчив перервану арештантську пісню:
Оповів я правду, засуд ось читають;
Надійшли батьки вже, сумно мя вітають:
«Будь здоров, наш сину, скований в кайдани!
Не хотів нас слухать, маєш вже сандали».
Голос замовк на хвилину, тільки ліра брязкає. Чи це дід зітхнув? Чи струна посковзлася по дерев'янім кілку? Та ось знову дід заспівав, тихіше, жалібніше:
Маєш вже сандали й зстрижене волосся;
Ти в тюрмі, а в полі падає колосся.
Маєш вже сандали й сірую сукману;
Я тебе соромлюсь, як при тобі стану!»
Пісня скінчена. Ліра забриніла сильніше, живіше, немовби вбогі, сумні тони затремтіли на її струнах у передсмертних конвульсіях. І поплив у півсонній уяві хлопців далекий, широкий потік темряви. Дощ ллє і хлюпотить у калюжах. Осінній вітер жене по пустім полі і десь далеко-далеко свище між крутими берегами. А серед цієї темряви, сльоти й вітру йде бідний арештант, промоклий, перемерзлий, і плаче. Його сльози, грубі, гарячі, падають гучно, мов на скляну підлогу, і розбиваються в тисячні бризки — кап! кап! кап! Цить! Чи це скляна підлога розбринілась так від сліз, що капають на неї? Чи, може, зачепило її те жовтаве світло, що падає косим стовпом з лона темряви? Ні, це не підлога бринить! Це в тім світлі грає рій золотих мушок і видає тихий, ледве чутний, але
