бо лист був писаний по-російськи. І дійсно, брати вибралися в дорогу. Пробувши в Росії несповна місяць, повернулися спокійно, як звичайно, не показуючи ніяких ознак радості, ані суму. Коли товариші почали допитуватись їх про спадок, вони відповідали коротко й неохоче, не бажаючи описувати російської процедури, але призналися, що в результаті подорож їх увінчалась добрим успіхом. З уривчастих згадок, схоплених протягом розмови, товариші висновували лише стільки певного, що, крім Калиновичів, був іще інший претендент до спадку і що брати в полюбовній згоді довершили поділ тим способом, що претендентові відпустили земельні добра, а собі залишили готовий капітал. Скільки виносив цей капітал, цього ніхто ніколи від братів не довідався докладно: деякі говорили про сотки тисяч, інші, скептики, заледве про декілька тисяч. Самі брати, коли подібні чутки оббивались об їх уха, усміхалися і знизували плечима, немов уважали це за річ, негідну ближчого пояснення. А коли часом якісь нескромні вуста наполягали надто вперто на них, щоб вияснили цей темний пункт, брати завсіди вміли вислизнутися зручним висловом, наприклад, як-от загальник, що «вистачить на наше життя» або що «не гроші надають вартості людині, але людина грошам» і що «всякий капітал тоді лише має вартість для людства, якщо обертається на корисні для людства речі, а в противнім разі стає тільки молохом, що пожирає тисячі жертв, але не творить нічого живого». Гарні це були думки, але ані не були нові, ані не становили відповіді на питання. Щойно, коли розійшлася звістка, що один з Калиновичів задумує видавати на власну руку газету, коли підраховано, скільки таке підприємство вже від першого кроку коштує: сама кавція 6000 золотих, наймання приміщення, друкарня, співробітники, адміністрація, кольпортери і Бог там іще знає що, — коли розмислили, що Гнат Калинович надто розважний, щоб не вкидати в це підприємство всього свого маєтку, і що Владислав Калинович мусить мати бодай друге стільки, як Гнат, — то гарячі уми й живі уяви різних приятелів і приятельок з усякою математичною докладністю обрахували маєток обох братів — одні на 100, другі на 200, а інші навіть на 500 тисяч золотих. Отже, не дивно, що Калиновичі стали найінтереснішими юнаками в салонах інтелігентного товариства. Найвища сметанка, магнатське, аристократичне товари-
