ство держалось, як завжди, в своїм тіснім, замкненім кружку, — дістатися в цей окремий і взагалі для них непривабливий світ брати ані не старалися, ані не бажали.
Саме вибила шоста на бернардинській вежі; вже смерклося зовсім. У салонику й кімнатах братів Калиновичів палилося декілька ламп і свічок, крутилася стара куховарка, що служила їм разом за господиню і прислугу; крім старої Миколайової, крутився також найнятий з ресторану кельнер і ще один, так само лише на сьогоднішній вечір найнятий слуга, уставляючи столи та крісла, розвішуючи у відповідних місцях лампи, переносячи крісла й софи. Куховарка позастелювала столи і потім пішла до комода по сервети, коли тимчасом кельнер розкладав на поставці принесені з ресторану тарілки, полумиски, ножі, ложки й виделки. А брати тимчасом устаткували в своїй спальні все, що було потрібне, щоб хвильово перетворити її на елегантну курильню, де приготовано все, що розвеселяє серце пристрасного курця.
— Скільки накрить, властиво, звелите, панове, приготовити? — запитала Миколайова з сусідньої кімнати, з відтінком неохоти й роздратування в голосі.
— Двадцять, Миколайова, двадцять, — сказав лагідно Владко. — Але на всякий випадок не зашкодить, як матимете ще з п'ять накрить і порцій в резерві. Двадцять панів нам обіцялось, але, може, збереться їх і більше.
Миколайова відійшла, мурмотячи щось під носом і підозріливо пильнуючи очима чужих слуг, що були такі звинні, мов вивірки, і зиркали так по-злодійськи, мов сороки.
— І нащо саме мої панове мусять збирати в себе стільки всякої голоти? — мурмотала стара куховарка, перебираючи білизну в комоді. — Давай йому їсти й пити та всякі вигоди! Нароблять тут крику, сміття, непорядку, диму та пліток, і, їй-богу, не знаю, нащо це все здалось. Чей же ж то мої панове, Богу дякувати, не такі, щоб потребували зважати на ласку цієї різної голоти. Певно, мають стільки, що могли б закупити їх усіх з душею й тілом. Ба, коли то молодість ніколи не розважить, що старому може це бути затрудне на його старі кості! «Мусимо, Миколайова, поставитись! Матимемо гості!» — і маєш, бабо, празник. Роби, Миколайова! Старайся, щоб усього було подостатком — і їди, і пива, і вина, і цигарок, і накрить, і крісел, і тарілок, і начинь, і Бог не знає чого ще. А все це
