на моїй голові, бо чей же самі панове цим не займатимуться, мають що іншого до роботи. Га, що ж маю робити, нехай і так буде. Побачимо, чи стара Миколайова не потрапить іще вистарчити за дві молоді вертихвостки сьогоднішніх часів.
Доки ще пороблено всі приготування, почали сходитися гості, яких запросили брати на товариську вечірку. Не була то вже перша вечірка, яку вони справляли, але перша, на яку запрошено таке численне й різноманітне товариство. Були тут адвокати й урядовці, конципієнти й ад'юнкти, а навіть один радник крайового суду. Було дальше декілька журналістів і письменників, і декілька сеймових депутатів, а між ними два українські попи. Переважна частина цих людей зналась між собою; деякі приходили групками і, чи то сидячи в салоні, чи й проходжуючись по сусідніх кімнатах, продовжували початі на вулиці розмови. Брати вітали сердечно входячих і уважним оком стежили за групами, що розмовляли, як також за тими, що сиділи мовчки. Тут один, там другий із них старався якимсь зручним висловом піддержати розмову, знайомити між собою людей, що перший раз прибули, і уводити свіжі елементи в конверсацію.
— Слухай, Владку, що це у вас сьогодні за таке збіговище? — запитав Владка потиху один адвокатський конципієнт, пару років від Владка старший, якому лишалось уже тільки чотири роки практики до відкриття власної адвокатської канцелярії.
— Що ж, брате, — сказав Владко. — Вступаємо в нове життя, де доведеться нам стикатися з різними елементами. Отже, ми хотіли освятити цей вступ таким пам'ятковим бенкетом, який дав би нам у мініатюрі картину цього життя й цих елементів.
— Нехай вас чорти візьмуть! — крикнув конципієнт і засміявся голосно. — Отже, ми всі маємо бути для вас немов ілюстрацією в гумористичній книжці! Кланяюсь покірно!
— Ну що ж, брате, — відповів спокійно Владко, стискаючи йому руку, — дивлячись на річ із цього боку, то всі ми є рівночасно ілюстраціями для інших і спектаторами для себе. Подивись на цей альбом ілюстрацій, який тут маєш перед собою, може, й ти щось скористаєш.
— Щодо мене, то не маєш чого побоюватись! — сказав конципієнт. — У мене своя ціль на оці. Хочу здобути зичливість
