я не бачу в цім нічого лихого. Не можемо бути вчителями й законодавцями, — будемо репортерами.
Товариство поділилось на групи, зайняті живою розмовою. Група правників, особливо молодших, помалу зосередилась коло судового радника, що оповідав про новий аграрний бунт у товмацькім повіті, де баби з коцюбами довгий час ставили опір двом ротам війська, які прийшли на село для екзекуції за насильство громади над дідичем з того приводу, що громада цілком програла довголітній і дорогий сервітутовий процес. Незважаючи на опір бабів, вояки зайняли село, знищили його зовсім в часі чотиритижневого побуту, а тридцять осіб обох полів арештовано й посаджено в тутешнім криміналі, закидаючи їм «злочин забурення публічного спокою й порядку та чинного опору властям».
— Одно тільки дивує мене, — сказав радник до Владка, — яким способом ваш адвокат прийняв їх оборону.
— А це чому? — запитав Владко з цілком наївною міною.
— Розуміється, маю всякий респект перед спосібностями пана меценаса, — сказав радник, — але, наскільки знаю, це перша селянська справа, обороняти яку він піднявся з власної охоти. Тут мусить дійсно заходить якась незвичайна комплікація, тим більше, що, як кажуть, економічно село майже зовсім зруйноване, а тому про такий гонорар, до яких привик ваш меценас, тут ані мови не може бути.
— Комплікація заходить хіба настільки, — відповів спокійно Владко, — що сіть інтриг і надужить, які попхнули люд до ексцесів, дійсно обурює. А щодо гонорару, то маю те переконання, що інтерес мого пана меценаса цілком не потерпить на цій справі. Ціле село заявило дивну однодумність і солідарність у справі… «Щоб ми мали всі запродатись жидам у неволю, то запродамося, а своїх оборонимо з тюрми». Сам на власні вуха я чув ці слова.
В іншій групі розводився український піп і разом депутат сейму про минулу сесію крайового сейму.
— Я русин, пане добродію, і не соромлюсь цього, — промовляв цей високошановний священик і представник народу. — Наш святий греко-католицький обряд над усе дорогий мені. Але цього, пане добродію, не можу зрозуміти, що діється в цім нашім краю та в сеймі. Ці вічні сварки та спори про народність, про мову! Мій боже, нібито ми не всі віримо в од-
