або допущуся якогось злочину! Регіно, Регіно! Змилуйся надо мною і над собою!
Лице Регіни при тих словах поблідло ще дужче, було бліде, мов полотно. В губах не було ані кровинки, і вони тремтіли, мов два бліді рожеві листки від вітру. Її груди дихали важко. Нараз вона встала з лавки, наморщила чоло і, обертаючися до Євгенія, промовила:
— Пане, я шлюбна жінка… чесна жінка. Мені не випадає слухати таких промов. Бувайте здорові!
І, не подавши йому руки, вона пішла геть, не озираючись.
— Завтра маємо аж три терміни в гумниськім суді, — мовив до Євгенія конципієнт, подаючи йому до перегляду цілу пачку різних актів.
— Які терміни?
— Два досить важні, в грунтових справах. Третій — крадіж, але може мати певне значіння, бо справа потроха на політичнім підкладі. Одна партія в селі хоче позбутися немилого їй члена громадської ради і заденунціювала його за якусь крадіж. Найгірше те, що судить Страхоцький.
Євгеній кивнув головою, переглядаючи акти.
— Надто треба би там побрати деякі інформації, виписи з книг грунтових і з регістратури. Як пан меценас думають, чи маю їхати сьогодні підночувати у о. Зварича, чи аж завтра досвіта?
— Я сам поїду, — промовив Євгеній.
— Пан меценас поїдуть? — не без зачудування запитав конципієнт, що привик був досі сам їздити на такі «дрібні» терміни.
— Поїду. Мені треба поговорити з о. Зваричем, а з поворотом заїду до Буркотина.
Він задзвонив. За хвилю ввійшов Баран і мовчки став коло дверей канцелярії.
— Слухайте, пане Баране, будьте ласкаві замовити мені фіакра. Так на п'яту годину вечора щоб був готовий. Скажіть, що поїдемо до Гумниськ. Ночувати будемо в Бабинцях. Розумієте?
Баран кивнув головою, всміхнувся і стояв на місці.
