— Ага, чуєте, куме, — моргали селяни один на одного, — може й буде… Чуєте, що пан кажуть?
— Але чим же се таке цікаве для вас?
— Як то? Для нас? Адже для нас цікавіше, ніж для кого. Коли війна, то кого женуть найбільше на війну? Хлопських дітей.
— Ну, то правда, — мовив Євгеній. — Але се ще не таке певне, чи буде війна. Певніше те, що не буде.
— Е, пан так тілько кажуть, аби нас не лякати, — недовірливо мовив один селянин.
Євгеній усміхнувся.
— Виджу, що вже без мене хтось порядно налякав вас.
— То пан кажуть, що в казетах іще нема певности про війну?
— Але ж то у газетах зовсім нічого ні про яку війну не говорять.
— А може, пан не читали тих найстарших казетів… тих цісарських… що від самого цісаря до всіх губернаторів і до всіх старостів ідуть? — закинув один селянин.
Євгеній чимраз ширше витріщував очі.
— Що вам, люди? Про які се газети ви говорите? Таких газет зовсім нема. Від цісаря до старостів жадні газети не йдуть.
— Е, пан жартують. Нам казали, що йдуть і що в них написано виразно, що навесну буде велика війна між нашим цісарем і москалем. Але між нарід сеї відомости не пускають, щоби нарід не полошився.
— Не слухайте сього, люди! Хто се вам наговорив?
— Та вже хто наговорив, то наговорив. Ми тілько хотіли знати…
— Як же ж ви будете знати, коли не вірите! — мовив Євгеній з досадою в голосі.
— Ей, пане! — гірко промовив селянин. — Вам то дурниці, а нам… Нашим дітям… Адже то війна, то не жарти.
— Але ж ні про яку війну нічого не відомо.
— Не відомо, кажете. А отже бранка буде.
— Бранка? Ну, певно, бранка буде, як кождого року. Та хіба се така страшна річ?
— Як кождого року? Е, ні, пане. То не така бранка. То перед війною бранка, така, що лише кривого та сліпого пустять.
— Та хто се наговорив вам? Люди, хрестіться!
— Та ми власне про се хотіли пана спитати.
