— Про що?
— Та про тоту бранку.
— Кажу вам: бранка буде така, як кождого року.
— А рекрутів зараз поженуть до огню?
— До якого огню?
— Ну, пане. Видно, що ви тої річи не знаєте, — мовив один селянин.
— А я виджу, що з вами нема що говорити, — мовив Євгеній. — Гоніть, Берку!
Але поки Берко рушив з місця, один селянин скочив у бричку.
— Вибачайте, пане, — мовив він. — Їдьте, Берку! Я потому за селом злізу.
Бричка рушила. Селянин сів обік Євгенія.
— Ну, скажіть мені, будьте ласкаві, — обернувся до нього Євгеній, — що се за дурниці натуркав вам хтось у голову?
— Та я би пану сказав, але бачите, — і він моргнув на Берка, що, обернений до них плечима, поганяв коні.
— Та говоріть, говоріть! Бричка туркоче, то він не зрозуміє.
Селянин, присунувшися до нього ближче, почав оповідати.
— Та от так. Знають пан пана Шнадельського?
— З лиця не знаю, а так, дещо чував.
— То правда, що то великий пан?
— Не знаю, чи великий на зріст.
— Ні, я не про зріст. Але так, учений пан, великий адукат?
— Здається, що не дуже.
— Не дуже? Ой, дуже. Кажуть, що був у суді, а як пізнав там усі порядки, то поїхав до Відня до самого цісаря і сказав так: «Найяснійший монархо! В Галіції суди дуже несправедливі, простому народови велика кривда дієся». То найяснійший монарха позволив йому виступити з суду, і зробитися адукатом, і боронити простий нарід.
— Хто вам се сказав? — з зачудуванням спитав Євгеній.
— Та так скрізь по селах говорять.
— Бо я інакше чув, — мовив Євгеній. — Я чув, що пан Шнадельський був у суді, покрав там щось, і його нагнали. А адвокатом він не є і не має права бути.
Селянин похитав головою при тій мові, — очевидно, не вірив їй.
— Е, то, може, пан не про сего Шнадельського чули. Бо сей — то дуже великий пан і вчений адукант.
