що зможе, щоб задовольнити вимоги права.
— Вихід тут дуже простий, — мовив успокоєний президент. — Панове, знаєте старий правний аксіом: Wo kein Kläger, da kein Richter[1]. Хоча в сьому випадку скаргу веде прокураторія, але я не сумніваюся і готов зі свого боку зробити все, що зможу в тім напрямі, щоб вона відступила від оскарження, коли тілько первісний покривджений зажадає того.
— Грицько Галабурда! — скрикнув граф. — А що, чи не казав я, що він тут головна особа.
— Беру на себе Грицька Галабурду, — мовив маршалок, — і надіюся ще завтра доставити його з такою заявою до прокураторії.
Граф Кшивотульський витріщив очі.
— Добре би було, — мовив далі президент, — якби із громади покривдженого явилася депутація у прокуратора і в мене, і зложила свідоцтво…
— І се беру на себе! — поспішно мовив маршалок.
— Ну, а нам нічого більше й не треба. Але якусь опору, якесь покриття мусимо мати.
— Коли лиш сього вам треба! Се ж при тій популярності, яку має наш коханий граф, найлекша річ у світі. Що, любий графе, не маєш нічого против того, щоб я взяв сю справу в свої руки?
Граф мовчки подав руку йому, а потім президентові. Всі три панове поєднались. Се поєднання запечатало справу реформи повітових кас і справу Гриця Галабурди. Хлопських 80 000 ринських мали без опозиції піти на латання дір у кишенях пана маршалка, Гриць Галабурда мав замість покарання свого кривдника задовольнитися кільканадцятьма ринськими «басарунку», а в повіті мала відтепер панувати примірна єдність між «найблагороднішими і найповажнішими людьми», репрезентантами блискучої традиції і цивілізації.
Баран сидів у своїй комірці і грівся. Комірка, перероблена з колишньої дривітні на помешкання сторожа, була маленька, збита з дощок і обліплена глиною, з одним віконцем на подвір'я. Невеличка залізна піч давала більше диму і чаду, ніж
- ↑ [Де нема позовника, там немає судді].
