дівано старабанена докупи, звільна, в якімсь пригнобленню і засоромленню почала розходитися.
Майже останні з тої купи відійшли Шварц і Шнадельський.
Вони проводили сю ніч у Стальського. Здибавшися з ним ще десь коло восьмої вони пару годин просиділи в шиночку, п'ючи пиво і балакаючи. Стальський мав уже трохи в голові і коло десятої встав і мовив до обох товаришів:
— Що нам тут сидіти? Ходіть до мене. Стрітимо новий рік у родиннім кружку.
Шнадельський почав вимовлятися.
— Може, вже пізно. Може, вашій пані наробимо клопоту?
— Е, що там моя пані! Не турбуйтесь про неї. Ходіть! Можемо зовсім не займати її.
І Стальський, набравши в склепику різних віктуалів та напитків, гукнув на фіакра, і всі три поїхали до його дому. В гостинній було темно, але в Регіниній спальні ще світилося. Стальський почав стукати. Прийшлось чекати досить довго, поки з кухні не вийшла служниця зо свічкою і не відчинила. Регіна хоч не спала, але, як звичайно, так і тепер, не виходила зі своєї спальні.
— Пані, певно, спить уже, — мовив пошепки Шнадельський, роздягаючися зі свойого плаща.
— Ні, не спить, — голосно сміючись, мовив Стальський. — Прошу, панове, зовсім без церемонії. Будьте, як у себе дома.
І він почав наказувати служниці, щоб якнайшвидше наставила самовар і принесла, якої треба було, посуди. За кілька мінут усі три товариші сиділи при столі, торкалися склянками, пили і закусували. Розмова, зразу ведена несмілими, притишеними голосами, робилася щораз голоснішою. Шнадельський оповідав масні анекдоти, що збуджували гучний регіт, а Шварц пробував навіть затягати пісень.
В тій хвилі нечутно отворилися двері від покою ліворуч і в них стала Регіна, вся в чорному, бліда, мов із воску виліплена. Голосом, ледви чутним зі зворушення, вона промовила:
— Перепрошаю панів, але я сьогодні нездорова. Може б панове були ласкаві забавлятися трохи тихіше.
Шварц і Шнадельський машинально обернулися на кріслах
