у той бік, відки почули голос, і тілько в слідуючій хвилі догадалися встати. Але Стальський, очевидно, чекав уже на щось подібного з боку своєї жінки, бо, не кажучи ані слова, схопився з місця, підбіг до неї і, обнявши її за стан, енергічним рухом втягнув її до гостиної.
— Але ж, Регінко, — мовив солоденько та з притиском, — хто ж вигадав бути такою нечемною супроти гостей! Ходи сюди! Позволь представити їх тобі. Пан Шнадельський. Пан Шварц. Сердечні хлоп'ята. Готові до всякої услуги, — правда, панове?..
— О, з цілого серця! З дорогої душі! — хором сказали Шварц і Шнадельський, кланяючись.
— Просимо, не пускай нам тут комедії про якусь слабість! — говорив далі Стальський. — Я знаю, у тебе трошка головка болить — з невиспання, так, так, а трошка, може, зо злости… тобто, від жовчи, від жовчи. Ось ми тобі зараз заординуємо лік. На, отсього, солоденького випий — як рукою відніме.
Він притяг Регіну до стола, незважаючи на її опір, посадив її на кріслі і, наливши чарку лікеру, підніс їй. Вона легенько відтрутила його руку. Та в тій хвилі та рука дрогнула непропорціонально сильно і так штучно, що весь лікер вихлюпнувся Регіні в лице і на сукню.
— Але ж, Регінко! Як же ж можна бути такою необережною! — з незміненими солодощами в голосі мовив Стальський. — Чи бач, усе розіллялося!
І в тій хвилі він відвернувся від неї і з найбайдужнішим видом почав зі Шнадельським розмову про якісь зовсім далекі речі. Регіна встала і пустилась іти геть.
— Але ж просимо тебе, посидь коло нас! — мовив Стальський, перериваючи свою розмову зі Шнадельським.
Однак Регіна, затуливши хусткою лице, облите лікером і горячими слізьми, вийшла.
— Ви образили паню, — мовив Шнадельський.
— Се з педагогії, — реготався Стальський.
— Як то так?
— А так. Вона у мене дуже амбітна. То я хочу троха зігнути, надломати її амбіцію.
— Але, може, пані справді нездорові? — закинув Шварц.
— Не вірте їй! Ані слова не вірте! Всі жінки комедіантки.
