Др. Рафалович швидко мав нагоду переконатися, що Стальський не пересолив, говорячи, що місто збудоване дуже акустично. Відповідно до принятого звичаю, йому прийшлося зробити візити у всіх гонораціорів міста. Він був у президента суду, потім у старости, потім у бурмістра; далі пішов до віце-президента суду, до податкового інспектора і до директора гімназії; потім прийшлось обійти всіх судових совітників по старшині, бути у латинського і руського пароха, у комісара від староства, у декого з лікарів і декого з гімназіальних учителів, а вкінці у колегів-адвокатів, у нотаря і у видніших міських купців та богачів. І він міг завважити, що, наскілько жіноча часть товариства дуже зацікавлена ним і приймає його надзвичайно чемно, як кавалера і дуже добру партію, остілько «урядові шпички» (так перекладав Стальський німецький термін Spitzen der Behörden[1] виявляли супроти нього певну добродушну протекційність, а деякі в чотири очі давали йому дружні поради і науки. Староста мовив:
— Тішуся дуже, що наш повіт дістав такого здібного адвоката, але… Пан меценас не візьмуть мені то за зле, коли скажу по щирости. Я старий чоловік і хотів би мати в повіті спокій in politicis[2]. Жадних там віч, зборів, читалень, агітацій, товариств. Я чув, що пан меценас мають троха демагогічні амбіції. Прошу не гніватися, говорю, що думаю. Я просив би дуже і дуже, щоб мені не теє… Я мусив би виступити против того якнайостріше, а в такім разі не сумніваюся, що й канцелярія пана меценаса мусила б потерпіти. А користи з того і так не буде ніякої. А я, обіймаючи власть у повіті, присяг собі, що доки жию, то піддержу авторитет власти без ущербу, і отсе, Богу дякувати, двадцять літ стою, як той журавель на своїй сторожі. Прошу, пане меценас, до побачення, і нехай се буде між нами, але пам'ятайте, не робіть мені неприємностей!
Пан президент суду мовив:
— Дужо мені приємно… Щиро рад… Справді, по вашій першій розправі я сказав до прокуратора: «Ну, з таким за-
