— Зовсім без жарту. Ось прошу, осьде подання о дозвіл.
І бурмістр подав пану старості зложений по-урядовому аркуш паперу. Староста розгорнув його і перебіг очима.
— Ха, ха, ха! Зібрання в справі вибору кагальної старшини. Ну, сього ще не бувало!
— Але буде.
— А пощо ж дальші точки? Політична організація? Економічний стан повіту?
— Хіба се не обходить жидів? По всім світі про се говорять, а ми мали б і не думати?
— Але ж се ви знов робите мені нову коломийку. Тут чоловік з тими русинами не може дати собі ради, а тут на тобі! І жиди вилазять з якоюсь політичною організацією.
— Нехай пан староста не бояться! — вспокоював його бурмістр. — Інша річ говорити, а інша зробити. Хочуть люди говорити, то нехай говорять. Але від слів до діл іще дуже далеко. А наші люди таку вже мають натуру, що їм аби виговоритися, то вже й лекше.
— Ай, ай, ай! — скрикнув староста, ще раз зазирнувши в подання. — А се що? Ви хочете й своє зібрання відбувати в той сам день, що й хлопське?
— Думаю, що се одно одному не перепиняє. А нам се найдогідніше, бо з повіту з'їдеться богато жидів на торг. А вони якраз найгірше не вдоволені теперішнім кагалом.
— Ну, але представляю собі, яке там пахуче буде те зібрання! Треба буде вислати комісара.
— Ми пану комісарові заплатимо за присутність.
Староста зареготався.
— Йому нічого не належиться.
— Ми то знаємо, що по закону не належиться. Але закон не говорить також про простуду, духоту і всяку нечисть, якої можна набратися на такім зібранню. Ми вже будемо знатися на річі, нехай пан староста будуть певні. Отже, можу йти з тим радісним чуттям, щоб обі мої просьби будуть сповнені?
— З тою умовою, що за се друге зібрання ви берете на себе всю одвічальність.
— Розуміється! Розуміється! Адже ж я скликаю його, то й одвічальність на мені! Кланяюся пану старості. Рад і з свого боку служити, чим тілько буду міг.
І пан бурмістр вийшов із старостинської канцелярії дуже
