що Стальський тілько зіпнув і вибалушив очі, а другою пхнув його в груди так міцно, що Стальський, мов з пращі, вилетів за двері, через вузенький коридорик і з гуркотом покотився долі сходами.
— За ним! — крикнув Євгеній до інших, що стояли, не знаючи, що робити. Шнадельський перший сунувся наперед до Євгенія, але у сього в руці в тій хвилі блиснув револьвер, якого дуло опинилося на кілька цалів перед очима Шнадельського.
— Прошу гречно: ось туди дорога! — мовив Євгеній, держачи револьвер у простертій руці.
Два панки, що держалися ззаду, перші висмикнулися з комнати, а за ними, цофаючися взадгузь, вийшов і Шнадельський. Євгеній замкнув за ними двері. Потім узяв з бюрка лампу і, застукавши до дверей своєї спальні, ввійшов досередини. В спальні горіла свічка. Регіни не було ані сліду. Тілько дверці, що вели зі спальні до маленьких сінець, які знов дверима виходили на ганок, показували, куди вийшла вона. Євгеній заглянув до тих сінець, на ганок — Регіни не було ніде.
Барана не було при тих подіях у Євгенієвім помешканню. Коли все товариство під проводом Стальського вийшло з шинку, Баран ішов також з ними. Та ось на вулиці його взяв за плече Шварц і заговорив стиха:
— Відки, Баране?
— Був у Вагмана.
— Він дома?
— Дома.
— Сам?
— Сам.
— Що робить?
— Не знаю. Певно, гроші лічить. Вислав мене на пошту.
— На пошту?
— Так. З отсим листом. Велів надати за рецепісом і зараз вернути.
— Давай сюди лист! — шепнув Шварц.
— Але ж я маю занести його на пошту, — сперечався Баран.
— Я занесу сам. Давай!
