нині скликав зібрання з таким самим дневним порядком. Правда, я скликав жидів, але проте хто з вас ласкавий, прошу на моє зібрання — на Вигоду за містом!
Євгеній аж мало не підскочив. Йому відразу стало ясно, що й до чого воно йде.
— Всі йдемо! Всі! — крикнув він, обертаючись до зібраних, і окрик «Всі! Всі!» залунав стоголосною луною. З тим окриком на устах купи селян почали висипатися з Парнасового заїзду. Бурмістр попід руку з Євгенієм, оба окружені врадуваними селянами, посунули передом. Староста, будівничий і ті панки, що прийшли з ними, стояли на подіумі, мов змиті холодною водою і ждали, аж возівня випорожниться настілько, щоб могли вийти свобідно.
— Ну, пан бурмістр зробив мені збитка! — мовив староста до будівничого. — Але я надіюсь віддячитись йому за се.
— І хто би був надіявся! — охав будівничий. — Такий порядний чоловік! Такий патріот!
— Е, жид усе жидом! — саркастично додав один панок, і всі вони, похнюплені, пішли до староства.
В своїй канцелярії пан староста застав маршалка Брикальського.
— Ну, що ж? Заборонено віче? — запитав сей зараз по першім привітанню.
— Заборонено, але тілько наполовину.
— Як то наполовину?
— Так, що забралося з одного місця, а має відбутися в другім.
— Хіба ж се так може бути?
Староста пояснив маршалкові підступ, на який узяв його бурмістр.
— От диво! — аж скрикнув пан маршалок. — Я би по нім ніколи не надіявся.
— Хлопсько-жидівська конспірація, пане маршалку! — мовив напівжартливо староста.
— І пан староста не мають способу розбити сю конспірацію?
