задумуєш? Не бійся за мене! Я тепер і сама вже добре бачу, що не можу бути Максимова, через тебе не можу бути! О, ти розумний, ти хитрий! Ти допровадив до свого! Не для того я не можу бути Максимова, що вища від нього родом, о, ні! Я нижча від нього, я чую себе безмірно нижчою від нього, бо він чиста, чесна душа, а я дочка зрадника, може й сама зрадниця! Так, тату! Ти дуже хитрий, такий хитрий, що аж себе самого перехитрив! Ти кажеш, що мого щастя бажаєш, а ти вбив моє щастя. Але нехай і так! Що з мене за хосен? Тільки скажи мені, що ти задумуєш напроти нього?
— Алеж нічого, зовсім нічого! Він тепер, може, вже десь далеко в горах.
— Ні, ні, ні, не вірю тобі! Скажи мені, що ви врадили з монголами?
— Говорили про те, куди йти на Угри.
— І ти їм хочеш видати тухольський шлях, щоб помститися на тухольцях!
— Дурна дівчино, що мені мститися на них! За дрібні вони для моєї мести. Я хочу перепровадити монголів на Угри, бо чим скорше підуть із нашого краю, тим менше тут руїни нароблять.
— О, певно, певно! — скрикнула Мирослава. — Але з поворотом доруйнують, що тепер лишать ціле! І ти ведеш їх на Тухлю, тепер, зараз?
— Ні, не на Тухлю. Я веду тільки один малий відділ, щоб обсадити вхід до Тухлі.
— Хто має браму, той має й хату! Але розумію тепер! Ти ж сам сказав недавно, он там, на горі, що завтра Максим має з тухольськими молодцями валити наш дім. А ти хочеш з монголами напасти на нього, вбити його…
