стрімкою стіною! Вирятуватись туди не зможе, а ще до того маючи воду під ногами!
Тухольці покинули становище. Втішно бродили монголи по воді, зносячи каміння на купу. Вкінці каміння зовсім не стало.
— Годі вам, хлопці, тягати каміння, — сказав до своїх вояків Бурунда. — Стрільці з луками, ставайте на купу і стріляйте на тих хлопів! Решта за мною! Мусимо здобути це становище, видряпатися горі цією стіною, хоч нехай тут і небо валиться! Ви, раби, також зі мною! Показуйте дорогу!
— Бегадире, — сказав Максим через уста Тугара Вовка, — туди дарма нам дертися, туди нема стежки вгору.
— Мусить бути! — скрикнув Бурунда і кинувся в воду, а за ним його туркомани. Грунт у тім місці був нерівний. Монголи ковзалися, падали, — вода, рушана легким вітром, билась сильними хвилями об стрімкі скелі і утруднювала їм дорогу. Хоч від монгольського становища до берега було не дальше, як двісті кроків, усе ж таки вони майже пів години потребували, щоб дійти туди. Тільки ж під самою скелею вода була ще глибша, майже по пахи, а стежки горі скелею не було ніякої. Зате з сусідніх тухольських становищ летіло каміння на смільчаків, і хоч більша його частина даремно гримала об скелю або падала в воду, то все ж становище Бурунди в тім місці було дуже невигідне й некорисне.
— Може твої молодці вміють добре лазити, — кепкував собі Максим, — туди горі цією стіною можна видряпатися на верх.
Але нікотрий із туркоманів-степовиків не вмів дряпатися горі стрімкими кам'яними стінами.
