Пані Олімпії Торській мусіло щось страшне приснитися. Вона напруго кинулася в ліжку, затріпала ногами, мов підстрелений птах, розмахнула руками, мов потопаючий, і, вдарившися одною рукою об дерев'яну побічницю ліжка, закричала крізь сон:
— Рятуйте! Рятуйте!
В тій хвилині вона збудилася і прожогом сіла на ліжку. Широко розкриті очі блудили в пітьмі, що панувала в її покою. В грудях живо тріпалося серце. Дихала швидко й важко, по цілому тілі пробігала дрож. Рука судорожно стискала ріг нічного столика, що стояв зараз обік ліжка. Сонна ще, ледве розбуркана думка не могла відразу похопитися і, мов птиця під градовою хмарою, металася й билася між якоюсь таємною тривогою й невиразною ще певністю, що все пережите перед хвилиною був сон, а не ява.
— Господи, переміни й заступи! Во ім'я Отца й Сина і Святого Духа, амінь! — прошептала вона, христячись усе ще тремтячою рукою. — Як я перелякалася! Як страшно, Господи! А то тільки сон був! Та який сон! Ще й досі трясуся. Тьфу, щезай, маро!
І вона ще раз перехристилася й почала шептати молитву. Та молитва не вспокоювала її. Широко витріщеними очима вона силкува-