гарячка, в мізку ворушаться дивні, страшні рислі. І дармо вона силкується прогонювати їх! Вони, мов налазливі оси, все крутяться довкола неї, все бренять, і дзижчать, і сверлять серце своїм дзижчанням.
— Чи це Бог покусу на мене насилає? — міркує пані Олімпія, чи, може, злий дух до душі підступає? Господи, зглянься наді мною!
Вона молиться з широко отвертими очима. Боїться зажмурити очі в пітьмі, бо знає, що скоро їх затулить, то зараз стануть перед нею огидні, прокляті картини, від котрих кров леденіє, а слова молитви завмирають на устах. Вкінці з геройським зусиллям вона встає з ліжка, мацаючи, підходить до вікна й відриває килимок, котрим воно заслонене.
— Ах, слава Тобі, Боже! — виривається з її уст. — Уже світає! От-от уже сонечко покажеться!
І вона підходить до Параски, що, простерта горілиць, скотившися з сінника, спить на голій долівці, і, торкнувши її босою ногою в голову, кричить:
— Параско! Ну, Параско! Пора вставати! Чуєш мене, Параско!
— І пощо ти, бестіє, раз-у-раз оте вікно на ніч заслонюєш? Чи я тобі не казала, що не можу спати при заслоненім вікні? — лаяла пані Олімпія Параску, що, раптом збуджена зо сну, схопилася на рівні ноги та кулаками протирала очі.
— Та, бігме ж то, що це не я! — бубоніла Параска, не рушаючися з місця. — Це, певно,
