що ти для нього оцю каву лишаєш, а сама її пити не будеш?
Гапка аж поблідла на лиці. Картопля випала їй із руки, і вона, не рушаючися з місця, підвела звільна очі на паню з виразом такої злоби, що в пані Олімпії аж мороз пішов поза плечима.
— А ясній пані хіба кривда? — процідила вона.
— Та Бог із тобою, Гапко! — вспокоювала її пані. — Хіба я тобі що кажу? Глядиш на мене так, мов із'їсти мене хочеш.
— А що ж ясна пані мене попрікають Деменюком?
— Та я не попрікаю. Тільки так, до слова прийшлось. А видиш, ти мене попрікнула о. Нестором, а я тобі нічого не мовила. Адже в нас обох подібне діло. Обидві старих дідів доглядаємо.
Що ви, пані! — з якимось переляком скрикнула Гапка, забувши навіть про звичайну титулятуру. — Хіба можна Деменюка порівнювати з тим ксьондзом?
— А чому ж би не можна?
— Гріх вам, ясна пані, й думати про таке. Деменюк святий чоловік! Без крихти злоби. Чиста душа. Якби не він, то я певна, що весь оцей двір, усе село давно б запалися, в озеро б заклекотіли. З-за нього нас Пан Біг усіх на світі держить. А отой піп, прости Господи гріха!.. Ні, що я буду говорити! Ясна пані ліпше знають, який він!
— Нічого злого я про нього не знаю, — спокійно відмовила пані.
— Так? Ну, то… Та що ж, не моє діло говорити на нього. Як собі ясна пані знають.