— До побачення! — сказала пані Олімпія. — А прибувайте швидко, не дайте мені довго чекати!
Адась вийшов із маминого покою і, свищучи якусь мелодію, підхоплену в кафешантані, сів на свою повозку й поїхав.
А за хвилю по його виїзді з тих самих сіней тихесенько виповз Гадина, що там сидів у порожній бочці від капусти й підслухав усю розмову пані з о. Нестором і з сином. Виповзнувши на подвір'я, він нараз випростувався і, свищучи якусь пісню, пішов просто попід панині вікна, немов тількищо вернувся відкись зі села. Пані побачила його.
— І куди ти, погане насіння, волочишся? — скрикнула вона крізь вікно.
— В церкві був, — байдужно й спокійно відповів Гадина й ішов далі.
— Стій! Зачекай! — скрикнула пані, вихиляючись. — У церкві? Хіба тепер із церкви вертають?
— Трохи по селу походив, поміж парубками.
— По селу? І чого тобі в селі потрібно?
— Аджеж нині у дворі роботи нема, то чень можна трохи з людьми поговорити! — буркнув Гадина.
— Ах, ти огиднику! — лютилася пані. — З людьми поговорити! І які там люди схочуть говорити з такою худобиною? Ти, певно, в корчмі сидів!
— А що то, пані мені гроші дали, щоб я мав з чим у корчмі сидіти? — з'їдливо відрубав Гадина, блиснувши на неї своїми чорними, як два вуглі, очима, аж пані Олімпія поблідла з лютости.
— О, не бійся! — скрикнула вона. — Знаю я, відки ти гроші береш!
