розпочав бійку так, що війт казав його заперти до арешту на цілу добу. Він, певно, і досі там сидить. Ні, Цвях цього, певно, не зробив.
О. Нестор довгу хвилю мовчав, мабуть силкуючись розпутати оту скрутну загадку, що темною хмарою виринала перед ним. Потім зідхнув важко, мабуть почуваючи свою безсильність, і промовив:
— Та вже хто там зробив, то зробив, а я боюся…
— О, тепер єґомость можуть бути безпечні, — сказав Деменюк. — Той, що це зробив, нешвидко поважиться другий раз до вас заглянути.
— Так ви думаєте?
— Цього я певний. Замкніться добре й не бійтеся нічого. Я ще на хвилину побіжу до Гердера, звідаю, чи є Маланка. Коли є, то вернуся зараз до вас.
— Добре, Гнате, добре! Вертайся, бо мені самому чогось так моторошно, так страшно…
— Ні, ні, будьте безпечні! — поспішно казав Деменюк і вийшов із покою.
О. Нестор потюпав за ним. Гадина чув, як він двічі обернув ключ у замку й опісля вернувся назад до свого покою. Ще хвилину стояв Гадина під вікном і слухав, як о. Нестор, ще раз важко зідхнувши, почав роздягатися. У Гадини щось стисло за серце після тої підслуханої розмови. Щось немов важке розчаровання і прочуття біди заворушилось у його душі. О. Нестора обікрали! Хтось зручніший від нього поспішився, захарапчив усю готівку! Таки „захарапчив“! П'ять тисяч! Яка страшенна сума! І що найгірше, для нього нічого вже не лишилося! Завтра о. Нестор іде геть зо двора, значить, на будуче також нема надії! От тобі
