Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 13. Повісті (1960).djvu/451

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дармо силкувався розрухатись і дійти до ладу з тим, що його оточувало.

— Слухай, дівчино, — мовив Тадзьо, — скажи нам, що ти тут робиш? Відки ти сюди дісталася?

Маланка все ще вдивлялася в панича. Та дотик його руки був немов першим товчком, що ввів мозок її в нормальний рух. Вона почала приходити до себе, почала розуміти, де вона. Та це протвереження не було для неї приємне. Бачучи себе в панськім покою, при горючих лямпах і серед купки тих цікавих, напівп'яних панів, вона страшенно перелякалася. Вона зрозуміла, що проспала ввесь день до вечера, що запізнилася додому, та тільки одного не розуміла, як це сталося, що вона після обіду і склянки вина, котрим почастував її Адась, могла так твердо заснути, чого це голова в неї болить так страшенно, і в роті чути такий поганий смак, і як це сталося, що замість Адася вона опинилася в товаристві оцих панів, а Адася десь зовсім нема.

— Ой, Господи! — скрикнула вона й вирвала свою руку з руки Тадзя. — Що ж це я наробила! Я вже давно мусіла бути дома!

І вона зробила такий рух, немов би хотіла проміж панами пройти до дверей.

— Е, ні, серденько, так не можна, — крикнув Тадзьо. — Ти мусиш нам сказати, що ти тут робиш?

— Я? Я нічого… Я спала, — промовила Маланка.

— Спала, спала. Але відки ти тут узялася? Як ти ввійшла, що тебе ніхто зі слуг не бачив?

— Я з паничем… Я ж не сама…