— Не знаю, прошу пані. Я від учора з вечора його не бачила.
— Як то, і не ночував дома?
— Не знаю, я його не бачила ані вночі, ані нині рано.
Отак розмовляючи, вони обі вийшли з офіцини на подвір'я. Пані Олімпія зирнула в городець перед вікном, де Гадина вже докошував бур'ян.
— Слухай, Гадино, — обізвалась пані — ти не бачив де Деменюка? Коло еґомостя треба б комусь раз-у-раз сидіти. Я не все маю час, Параска ще менше, а Деменюк був би до цього найліпший.
— Я бачив Деменюка, але не нині, а ще вчора вночі, — мовив Гадина.
— Вночі? В якім часі?
— Не знаю. Вже було темно. Ага, та саме перед тим, як ясна пані мене здибала на подвір'ю.
— Де ж ти його бачив?
— А тут.
— Де тут?
— У помешканню еґомостя. Єґомость розмовляли з ним досить довго, а потім він пішов геть. Казав, що йде до коваля Гердера.
— Як же ж ти це бачив? Як чув?
— Я ходив по саду… садівник мене просив обійти, чи хто де не закрався… дивлюся з тамтого боку, в вікні в о. Нестора світло. Я підійшов під вікно й бачив…
— Що ж ти бачив? Що? — поспішно питала пані.
Поза її плечима пішов мороз, по лиці розлилася смертельна блідість, на чоло почав виступати холодний піт. Гадина не бачив
