Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 13. Повісті (1960).djvu/492

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

цього. Він стояв із косою в руці й похилив лице вниз, бачучи по невчасі[1], що непотрібно вирвався з цим оповіданням, котре може наробити йому біди.

— Ну, говори, говори, що ти бачив? — налягала пані.

— Та нічого особливого! — відбріхувався Гадина. — Те, що кажу, те й бачив. Застукав хтось до дверей, о. Нестор запитав: „Хто там?“ Відповідає: „Я, Деменюк“. О. Нестор відчинив. Увійшов Деменюк, оба почали розмовляти…

— Про що?

— Або я знаю, про що? Я не міг чути. Те тільки я чув, що Деменюк сказав: „Іду до Гердера“.

— І вийшов?

— Та вийшов.

— Ти бачив, як вийшов?

— Бачити не бачив, але чув, як о. Нестор замкнув за ним двері.

— Замкнув?

— Замкнув.

— На замок?

— Здається, на замок. Я чув, як ключ ценькнув у замку.

— Ну, а потім що було?

— Я не знаю. Я пішов геть, пішов спати.

— А де ти спав?

— Та ось тут, у своїй комірці.

Пані Олімпія перевела цей перший протокол із Гадиною в чотири очі, спершись руками на плоті городця; за плотом, віддалений кілька кроків, стояв Гадина з косою в руках. Гапка

  1. По невчасі — не в свій час, невчасно (польське).