руйнують його край, побіг до угорського короля, у нього благаючи помочі. Але Угри не поквапні помагати нам, хоч і їм самим грозить та сама навала. Тепер твій Данило щез десь і, хто знає, може незадовго його побачите в таборі монгольського хана, яко його вірного підданця, щоб ціною неволі й пониження перед сильнішим купити собі владу над слабшими.
Боярин слухав того оповідання, і вже голова його почала укладати пляни: що діяти? як використати таку пору?
— Так кажеш, монголи грозять нападом і оцим горам?
Захар якось значуче всміхнувся на те запитання.
— Грозять, боярине.
— І що ж ви думаєте робити? Піддаватися, чи боронитися?
— Піддаватись їм не можна, бо всіх, хто їм піддається, женуть вони на службу, і то в перші ряди, в найтяжчі бої.
— Значить, ви хочете боронитись?
— Що сила наша, спробуємо зробити.
— Коли так, то прийміть мене за свого воєводу. Я вас поведу до бою проти монголів!
—Постій, боярине, ми ще не дійшли до вибору воєводи. Ти ще не витолкувався зі своїх поступків у нашій громаді. Твою щиру волю до служби громаді ми приймемо, але батьки наші казали нам, що до чистого діла треба й чистих рук. А чи будуть твої руки чисті до такого діла, боярине?
Тугар Вовк змішався трохи таким наглим зворотом, а далі сказав:
