„Великий цісар! Царська сила
Над всіми нами! Значить — дар!
Дар для хлопів. Який цар добрий!
Та щоб той хлопський рід хоробрий
Після заслуг обдарувать,
То треба нас ограбувать.
Віднять нам те, що з волі неба
Вважалось нашим! Що й казать, —
Чудесна добрість! От як треба
Народню вдячність здобувать!
Га, що ж, ми дурні, раді вчитись!
Слабі ми, мусимо коритись!
Лиш прошу, ще одно скажіть,
Чи є там ясно в тім патенті:
Де хлопи паном не контенті[1],
Зараз до кіс, ловіт, в'яжіть!
Чи там наказані пожари,
Різня, убійства, люті кари,
Рабунки панських дібр усіх?“
„Herr Schlachziz[2]“ — відказав комісар, —
„Herr Schlachziz; mässigen Sie sich[3]!
Топра тля всіх пашає цісар.
А про рапунки та рісні
Патент ніякий не ховорить“.
„І в сорок шостім році ні?“
„Herr Schlachziz, пан є туше скорий
В пітосріннях! А ліпше п тати
Вше сорок шостому спокій!
Самі ви, польські атентати
