Пси вірні у тяжкій годині
Його боронять, заслоняють!
Ні, це не пси, а просто свині!
Не, віриш? От попробуй лиш
Ти моїм псам перечитати
Цей свій патент, то гнеть[1] уздриш,
Як кинуться тебе вітати.“
„Her Schlachziz!“ — пискнув ображений
Комісар, луком вип'яв грудь
І руку звів — та пізно! Лють
Перемогла вже в панськім серці…
Він тупнув, крикнув, мов скажений
Почервонів, а ув очах
Заграли іскорки зловіщі.
„Der Teufel drein![2] Він тут на герці
Прийшов зо мною! Швабський кньох![3]
Гей, хлопці, хто-сте[4] найсильніші,
Беріть його і заведіть
У псарню й фіртку защепіть, —
Хай псам патент свій прочитає!
А ви, роззяви, — (до хлопів
Звернувсь) — ще мало патиків
Набрали? Що за біс вас пхає
Під мої руки? Браму там
Замкніть! Ось я снідання дам
Всім, хто тут є! Де лози, буки?“
Ми помертвіли. Поки ще
Отямились, а слуги вже
Комісара за руки ймають,
І хоч він як кричав, пручавсь, —
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/109
Цю сторінку схвалено
