Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/114

Чим скорше слуг у двір стягнувши,
І двері на замки замкнувши,
Він сам з рушницею в руці
Став усь отворенім вікні.
Таке оружне поготов'я
Комісар навіть не прибаг,
Зближивсь і рани на ногах
Показуючи, крикнув: „Ах!
То є косцінносць^[1] старопольська!
Herr Schlachziz, — то є пезхольов'я^[2]
Тля вас! А са сапавку тую
Я вас в тій хвилі арештую!..
То шо? Ви йтете вше то войска?“

Та пан у військо не збирався,
Лиш на комісара змірявся
Стрільбою^[3], й крикнув: „Бачиш це?
Тікай від мене, швабський сину,
Бо бистра кулька за хвилину
Тобі погибель принесе!“

На вид стрільби, забувши рани,
Комісар, мов змією гнаний,
Відскочив, зойкнувши, набік.
Оглянувсь, далі зупинився,
Бо вже в безпечнім находився,
І аж тоді до пана рік:
„Herr Schlachziz! Хросиш^[4]? Топре, топре!
Са теє хрошення хоропре
Ми порахуємось! Ше рас
Ховорю: в імені сакона —

1. Косцінность — гостинність (gościnność).
2. Пезхольов'я — безголов'я.
3. Стрільба — рушниця.
4. Хросиш — грозиш.