Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/125

Одні христяться, другі в сміх…
В тім війт зблизивсь і крикнув: „Тихо!
Панове браття,“ — він додав, —
„Позвольте слово вам сказати!“

Всі втихли.

 „Бог святий нам дав
Святої волі дочекати.
Хвала йому!“ — І шапку зняв,
Перехристивсь, і всі за ним.
„Ми тішимось, і маєм чим.
Але ж не треба забувати
Нам в радості й про тих, котрих
Бог нашим щастям днесь карає.
Панове браття, кожний знає,
Наш пан в арешті.“ — Тут затих
І кашлянув. — „Ну, пан із нами,
Щоправда, добре жартував,
Та він же за своє дістав.
Алеж, панове, там в дворі
Лишилась пані з сиротами.
Вона нам не в одній порі
Допомагала, мужа свого
Не раз за нас слізьми й словами
Благала…“

 „Правда, правда!“ — всі
Загомоніли. — „Добра пані,
Вона невинна!“ „І мені
Здаєсь, брати мої кохані,
Що був би гріх, як би чужі
Гріхи на ній ми відомщали.
Чи ви цей тиждень навіщали
Її? Що з нею?“