Одна Орина, — решту всіх
Сама громада розігнала.
З робіт у полі весняних
Найбільша часть була готова.
А пані ходить, ані слова
Не каже, лиш часом зідхне
Або сльозами обіллється,
Коли на згадку навернеться
Минуле клятеє, страшне.
Та й інші ще були причини,
Що пані плакала щоднини:
Про пана й чутки не було.
Що з ним? Куди його заперли?
Невже і слід його затерли?..
Оце три тижні вже пройшло
Від свят. Зве пані всю громаду
До себе до двора на раду.
Прийшли ми, на подвір'ю стали
По давньому і поглядали
На ґанок. Але крізь вікно
Відчинене маха рукою,
Зове нас пані до покою…
Війшли ми, бачим — що воно?
Столи заставлені чарками
Й тарелями, а по куткам
Горілка, пиво барилками.
Аж пані вийшла й каже нам:
„Сідайте, люди! Ось настала
Нова доба для нас усіх:
Недоля ваша вже пропала,
А нам пора змазать свій гріх.
Я бачу, як несправедливо
Мій муж із вами обходивсь,
