Бо своїм криком безголовим ти
Відняв у мене плід дев'ятилітніх
Заслуг і трудів, всю чудовну силу,
Що завтра мала, наче ясне сонце,
На всі світи велично заясніти.
Отак покривджений, я захисту
Шукаю в тебе, і повинен ти
Сповнить на мні свій другий обов'язок.
Хто кривдник тут і розбишака — знаєш,
Так сповняй же й твій третій обов'язок!
На серці похололо в Гарісчандри.
Блідий, тремтячи наче лист осики,
Похилений, мов тростина від вітру,
Стояв покірно він перед аскетом.
Гарісчандра.
Страшний мій гріх, вина моя безмірна!
Сам бачу, що нічим її не в силі
Спокутувать! Та змилуйся, святий
Угодниче, не знівеч, не зітри
Мене відразу в прах своїм прокляттям,
Як я на теє заслужив! Не має
Страшнішого під сонцем ні на небі,
Як гнів святих, брахманцеве прокляття!
Скажи, яку прийнять мені покуту?
Якії дари дать тобі? Промов же!
Все, все, чого ти тільки забажаєш,
Хоч як би важко це мені прийшлося,
Все дам тобі, щоб гріх свій відмолити.
Вісвамітра.
Нехай же буде так, як ти говориш!
Скажи ж тепер, що можеш дать мені?
