„Дружино вірна, а тепер візьми
Горючую головню й положи
В сухий хворост, що в середині стоса!“
Покірно Сайвія зробила це.
І затріщав хворост, і бухнув дим.
Несміло ще стелився по долині,
І полум'я маленьке почало
Лизать поліна.
„А тепер, сердечна,
Прости мене, коли хоч раз в життю
Тебе чимнебудь я вразив недобрим,
Хоч словом, хоч би поглядом німим!
Прости найпаче те, що через мене
В оцю страшну неволю ти попала!“
„Мій мужу любий, не кажи цього!
Яке ж мені життя без вас обох?
Чи кажеш своїй Сайвії нещасній
Вертати знов у лютую неволю
З розбитим серцем? Ні, дозволь мені
При собі стать разом із нашим сином.
А як святеє полум'я здійметься
Могуче вгору, то і наші душі,
Очищені і вільні і веселі,
Стрясуть із себе всі земні терпіння
І полетять в щасливий, вищий світ.“
„О, ангельська душе! О, серце щире!
Ходи ж сюди! В обіймах спільних всі
