Біліло тіло, м'якло, подавалось
І набиралося тепла. На щоках
Слабенький рум'янець заграв. І звільна
Розкрились очі, розтулились ніжні
Уста, і ще слабий, безвладний хлопчик
Тихесенько промовив: „Мамо! Тату!“
І кинувсь на коліна Гарісчандра,
І Сайвія, надмірним щастям наче
Прибита, кинулась йому на шию,
І плакали обоє, й цілували
Дитя воскресле й дідові коліна
І всіх, усіх Айодії міщан,
Що там з слізьми в очах на все гляділи.
Оце вам повість про царя й аскета
Могучим всім в науку й осторогу,
Всім твердосердим, гордим на погрозу,
Нещасним всім, страждущим на потіху.
Львів, у грудні 1892.
