Судно причалило на сам найвищий шпиль Гімавану[1].
Тут мудрим знов приказує риба — мов усміхається:
„Візьміть, премудрі, прив'яжіть судно за шпиль Гімавану!“
Зробили зараз те вони, що дивна риба мовила,
І прив'язали радісно судно своє за шпиль гори.
От тим то здавен давна шпиль цей „Прив'яз корабельний“ звесь
До нинішнього дня. Це ж є пояснення цього ім'я.
І далі, не змигаючи, до мудрих риба мовила:
„Я Брама, пан незрівняний, що любить все існуюче.
Мені в подобі риби ви за свій рятунок дякуйте.
Та, Ману, ще я призначив тебе — буть творцем всіх істот.
Весь земний круг ти оживи, твори недвижне й движне все!
Та тільки — це кажу тобі — покути сила вдіє це.
Не баламуться творячи, я ж ласкаво попру тебе“.
Це слово мовивши, нараз велика риба щезла десь.
Не слухав Ману риби слів і зараз забажав творить,
Та зараз збаламутився, пізнав всю трудність творчества.
Тоді страшну, велику покуту він завдав собі,
Аж обновившись каяттям, він обновив життя землі[2].
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/229
Цю сторінку схвалено
