Поміж небом і землею
День і ніч блукає Істар,
День і ніч ридає гірко,
Небо б'є своїм риданням,
А сльозами землю мочить.
Далі перед батьком своїм,
Перед Сіном[1] стала Істар
І ламає білі руки
І говорить теє слово:
„Горе, горе, батьку Сіне!
Розранила в мене серце
Розранила в мене душу
Злая відьма завидюща,
Аллята, землі богиня!
На моє вона кохання
Обернула злюще око,
На героя Еабані.
І наслала скорпіона,
Що вжалив його у ногу,
І звалив чудову квітку;
Із престола золотого
Повалився геній земний.
І лишилось сиротою
_-_page_249.png)
