Та хто бунтує? Перебрав
Усіх сміліших, дотепніших,
Що здавна їх на оці мав, —
Та з них ніхто ніщо такого
Підозреного не зробив,
Щоб міг вину звалить на нього.
Питає, чи не проїздив
Який комісар? Чи якого
Письма хто з міста не приніс,
Чи не скликали де громаду,
Не радили таємну раду?
Ніхто не бачив. — «Що за біс?“ —
Міркує пан і сюди й туди,
Серед покою мовчки став,
Аж голову схилив на груди.
З натуги дум аж засвистав.
В тім скочив, затремтів, рукою
Ударивсь двічі по чолі.
„Дурний я!“ — скрикнув. — „Я тут стою
І мучусь, б'юся сам з собою,
Хто люд мені псує в селі,
Із-за десятої границі
Пронюхую бунтівників,
А бунту сущої криниці
Заткати й досі сам не хтів.
Найголовніший емісар
Під боком в мене бунт готує.
O, Sapperment! Warum nicht gar![1]
Та ж це напевно піп бунтує!“
