Та й ще одно цікаве діло!
Хоч руський[1] люд в страшні ті дні
Ніде не кидавсь до різні —
(Про Горожану[2] скажу сміло,
Що потерпіли там пани
Найбільше з власної вини,
Що битву почали з хлопами)
А навіть декуди ставав
І сам панів обороняв
Перед мазурськими товпами,
Проте і в нашій стороні
Не ласкавішими очима
Дивився пан на христянина,
Ніж у самій Мазурщині.
Знать думали: що вчора там,
Те нині може статься нам,
Ще й гірш, бо тут ми в чужині.
Тож дикі слухи не втихали
І всіх в напруженню держали
І у роздразненню важкім.
Мов хмари над селом нависли,
І з них от-от ударить грім,
Так нашій шляхті в році тім
Бунт хлопський не сходив із мислі.
От і не диво, що коли
Такий настрій побачив людський
І вчув, що й корчму почали
Минать, горілки не пили —
„То бунт!“ — аж скрикнув пан Мигуцький.
