Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/306

Всім їм руки назад пов'язали
І погнали в путах до Нікеї.
А за ними Турки з батогами,
Перед ними аґи й баші люті,
А на списах голови лицарські.
А передній ніс на вістря вбиту
Королівську голову криваву —
Султанові найлюбіші дари.

У Нікеї баші і візирі
Бенкетують чотири неділі.
А на п'ятій бранців паювали.
І дістався бранець Олександер
Османові з міста Трапезунта.
І погнав його Осман жорстокий
У далеку, незвісну країну,
У кайданах, але не самого,
З ним ще вісім бранців християнських.
І велів їх у ярма впрягати,
Велів ними переліг орати…

Так минуло ціле Боже літо:
Олександер у ярмі хилився.
Плуга тягав, важкі скиби краяв;
Та сорочка все на ньому біла,
Мов би тільки нині рано вбрана.
Здивувались погоничі Турки,
Османові теє диво кажуть.
І велів він бранця відпрягати,
Перед себе привести негайно.
Олександер Осману вклонився;
Цей до нього теє слово мовить:
„Олександре, бранче-христянине,
Що за диво: робиш ти все літо,
Плуга тягнеш, тяжкі скиби краєш,
Сам зчорнів ти, мов земля святая,