А сорочка в тебе сніжно-біла,
Хоч її ти не скидав ні разу?“
Відмовляє бранець Олександер:
„Ой, Османе, є тут сравді диво.
Є у мене вірная дружина
Юліяна в славнім місті Відні.
Як в дорогу мене виряжала,
То дала мені оцю сорочку
І сказала: „Господарю милий,
Ось тобі нова сорочка біла,
Щоб її носив ти у поході.
Поки буде ця сорочка біла,
Поти буду я для тебе вірна.“
То Осман, почувши теє диво,
Кличе свого бега Галанбега
І такі йому слова говорить:
„Галанбеже, витязю мій вірний,
Ізбирайся в далеку дорогу
Аж до міста Відня над Дунаєм.
Допитайся там до Юліяни,
Що є жінка Олександра бранця.
Не пожалуй золота ні срібла,
Не пожалуй дорогих дарунків,
А найпаче хитрої підмови,
Щоб та жінка шлюб свій ізламала,
Із тобою нічку ночувала.
Коли мудро діло цеє справиш,
Дам тобі я срібла, злота много,
Ще й свойого коня вороного.“
Галанбег не гаявся ні хвилі,
Щоб сповнити Османову волю.
Він до Відня живо прибуває,
Шле посланця у двір Олександрів,
