„Коли по битві коло Саляміни
Щасливі Греки почали шукати,
Хто з них найбільше заслуживсь Елладі,
Кому би першу нагороду дати,
„То по глибокій, мудрій застанові
Рішили: кожний так боровся сміло,
Таким палав чуттям патріотичним,
Всю силу й душу клав у спільне діло,
„Що нагороди першої нікому
Народ признать не може й не бажає.
Бо на городи тої справедливо
Сам себе кожний гідним уважає.
„От так і в нашім тім останнім бою,
Коли вже ворог бив без останови
Не в армію, не в вежі, ані в мури,
А в нашого існовання основи,
„Коли здавалось, що на нас повстали
Не люди, але всі живла природи,
Земля, повітря і вода і скелі,
Що вже останній нам кінець приходить, —
„В тім бою кожний з нас стояв так твердо,
І сили й ум сплітав в одно вогниво, —
Що нагороду дать комусь одному
Було б несправедливо й неможливо.
„Хай кожний сам собі таку признає,
Якої варт перед самим собою.
А другу нагороду тим признаймо,
Що головами полягли у бою,
