Цю сторінку схвалено
Та коли загрозив їм пророк
Новим гнівом Єгови,
То йому заказав Авірон
Богохульні промови.
А на зборі Ізрайля синів,
Честь віддавши Ваалу,
Голосистий Датан перепер
Ось якую ухвалу:
„Хто пророка із себе вдає
І говорить без зв'язку,
І обіцює темній юрбі
Божий гнів або ласку, —
„Хто до бунту посміє народ
Накликати, до зміни,
І манити за гори, настріть[1]
Кінцевої руїни, —
„Той на пострах безумцям усім
Між оцим поколінням
Хай опльований буде всіма
І побитий камінням.“
III
Вечоріло. Поменшала вже
Цілоденная спека;
Над горою край неба палав,
Мов пожежа далека.
Наче дощ золотий із небес
Полила прохолода;
Починається рух у шатрах
Кочового народа.
- ↑ Настріть — назустріч.
